ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ДОСЛІДНИЦЬКИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Oбґрунтoвaнo думку прo тe, щo прoблeмaтикa дoслідницькиx здібнoстeй aктивнo рoзрoблялaсь у нaукoвиx дoсліджeнняx тa мaлa свoє відoбрaжeння і в прaктичнoму нaвчaнні. Прeдстaвлeнo визнaчeння пoняття «дoслідницькі здібнoсті». Пoкaзaнo, щo в дoшкільнoму віці зaклaдaються oснoви рoзвитку дoслідницькиx здібнoстeй.

Ключoві слoвa: здібнoсті, дoслідницькі здібнoсті, дoшкільний вік, дoслідницькa діяльність, дoслідницькa aктивність, дoслідницькa пoвeдінкa.

Суспільнe дoшкільнe нaвчaння тa виxoвaння нa сучaснoму eтaпі свoгo рoзвитку тa трaнсфoрмaції пoтрeбує oнoвлeння, вдoскoнaлeння тa нoвиx підxoдів для ствoрeння нoвoї систeми нaвчaння тa виxoвaння мaйбутньoгo пoкoління. Дитинa дoшкільнoгo віку трeтьoгo тисячoліття — нoвa oсoбистість, нa фoрмувaння якoї бeзпoсeрeдньo тa oпoсeрeдкoвaнo впливaють різнoмaнітні фaктoри сьoгoдeння: сoціaльні, прирoдні, eкoлoгічні, інфoрмaційні тoщo.

У цeнтрі виxoвнoгo прoцeсу — дитинa з її унікaльними здібнoстями і зaдaткaми. Нaвчaння рoзглядaється як oсoбистіснe нaдбaння й ціннісні здoбутки кoжнoгo. У звязку з цим aктивізуються пoшуки відпoвіді нa питaння: «Як навчати, як створити умови для розвитку та самореалізації дитини з високим потенціалом в процесі навчання?».

Основи розвитку дослідницьких здібностей закладаються вже в дошкільному віці, який характеризується особливою чутливістю до пізнання навколишньої дійсності і активністю дошкільника-пізнавальною, дослідницькою. З великим інтересом діти беруть участь в елементарній дослідницькій діяльності, проявляючи допитливість і бажання експериментувати.

Дослідження психологів показують, що на межі шестирічного віку у свідомості дитини відбуваються важливі зміни, результатом яких є міцне і остаточне переважання прагнення до дослідження навколишнього світу. Це дуже важливий момент, від якого залежать рівень знань, глибина інтересів, мотивація до дослідницької діяльності та розвиток дослідницьких здібностей [6].

Ця проблематика активно розроблялась в наукових дослідженнях таких класиків як Д.Б. Богоявленська, Л.С. Виготський, В. М. Дружинін, О.В. Запорожець, Г.С. Костюк, О.І. Кульчицька, Н.С. Лейтес, В.О. Моляко, Я.О. Пономарьов, С.Л. Рубінштейн, Б.М. Теплов, К.К. Платонов, М. А. Холодна, В.Д. Шадріков, та таких сучасних дослідників як Н.В. Аніщенко, Т.В. Дуткевич, В.У. Кузьменко, С.Є. Кулачківська, В.О. Киричук, О.М. Матюшкін, О.М. Подд’яков, В.В. Рибалка, О.І. Савенков, Н.Б. Шумакова, О.І. Шебланова та ін.

Дослідницькі здібності логічно класифікувати, відповідно до традицій вітчизняної психології, як індивідуально-психологічні особливості особистості, що забезпечують успішне здійснення дослідницької діяльності та дослідницької активності у дитини [6].

На думку В.М. Дружиніна, дослідницькі здібності ? це здібності, що проявляються в оцінці, встановленні причинно-наслідкових звязків та відношень у формуванні гіпотез і плануванні експериментів. Власні дослідження В. М. Дружинін називає «дослідницькою поведінкою», в основі яких лежить потреба збагачення новою інформацією та отриманням вражень від неї [3]. Ця потреба є невідємною складовою будь — якої особистості.

На думку О.М. Подд’якова у наш час важливим напрямом пізнавального розвитку людини є розвиток комплексу дослідницьких здібностей, що забезпечують діяльність у новому, складному та багатогранному середовищі та в чисельних мережах комплексних взаємодій (природних, техногенних, соціальних, політичних, інформаційних) [5].

Також у цьому напрямі працював В.Д. Шадріков. Він дослідницькі здібності повязує з особливостями інтелекту та виявляє три загальних критерії: 1) якість; 2) надійність; 3) продуктивність, що виявляються в діяльності. Дослідник також наполягає на тому, що розвиток дослідницьких здібностей повязаний з ефективною мотиваційною діяльністю [8].

М.А. Холодна, яка займалася цією проблематикою, стверджує, що дослідницькі здібності — це властивість особистості, що є умовою успішного вирішення певної задачі або проблеми [7].

Проблема дослідницьких здібностей знайшла своє відображення і в практиці навчання. Цікаві моделі дослідницького навчання пропонували багато вітчизняних та зарубіжних вчених: Дж. Дьюї, С.Френе, К.М. Вентцель, П.Ф. Каптерев, М. Монтессорі, У. Кілпатрик, Е. Паркхерст та інші.

За поглядами Дж. Дьюї, дитина сама повинна визначати або брати участь у визначенні як якісних, так і кількісних параметрів навчання. На практиці це означало, що ні дорослий (педагог, батьки та ін.) не повинні диктувати, чому і як навчати, а дорослий і сама дитина, виходячи з схильностей, інтересів, уподобань, потреб останнього, повинні визначати зміст навчання. Цей зміст необхідно максимально пристосувати до суб’єктивних, індивідуальних запитів дитини. Тільки таким чином, як стверджував Дж. Дьюї, можна надати навчанню природний характер, а навчальну діяльність зробити засобом реалізації та розвитку індивідуальних, особистісних особливостей [4].

К.М. Вентцель був послідовним прихильником ідеї вільного виховання, розвитку дослідницької поведінки та застосування цього в навчанні. Він надавав виключного значення дослідницькій поведінці та вільному вихованню. К. М. Вентцель писав про те, що на дитину треба дивитися як на маленького шукача істини, закликав підтримувати і плекати в дитині дух невгамовного шукання істини, допомогти розкрити жагу до знань, намагатися самому являти для дитини приклад дослідної поведінки, створювати проблематичні ситуації [2].

Відомий італійський педагог Марія Монтессорі задачу навчання бачила в моделюванні особливого освітнього середовища, у створенні «простору вільним і природним проявам особистості дитини». Головна функція педагога-спостерігати — направляти в позитивне русло природну активність дитини [1].

Володіння дослідницькими здібностями — це не привілей обдарованих і вибраних. Якщо оцінювати цінність результатів чийогось дослідження не з позиції всього людства, а з позиції значущості цього результату для особистості та її саморозвитку, то можна виділити буттєвий, навчально — професійний і фундаментально — прикладні рівні, згідно з тими сферами життєдіяльності людини, в яких їй доводиться використовувати свої дослідницькі здібності. Для кожної сфери характерні свої специфічні проблеми, для дослідження яких людиною використовуються дослідницькі здібності та вміння. Тому особливо важливо починати розвивати дослідницькі здібності з дошкільного віку, щоб вже в дорослому віці вправно користуватися ними.

дослідницький здібність навчання діти

ЛІТЕРАТУРА

1. Брыжинская Г.В. Педагогика М. Монтессори как личностно ориентированная гуманистическая система образования: лекции / Г.В. Брыжинская. Саранск: МГПИ им. М.Е. Евсевьева, 2000. — 50 с.

. Вентцель К.М. /сост. и авт. предисл. Г.В. Корнетов, М.В. Богуславский. М.: Изд. дом Шалвы Амонашвили; москов. госуд. пед. ун-т, 1999. — 216 с.

. Дружинин В.Н. Психология способностей: Избранные труды / Отв. ред. А.Л. Журавлев, М.А. Холодная. М.: Изд-во «Институт психологии РАН», 2007. — 541 с. (Серия «Выдающиеся ученые Института психологии РАН»)..

. Дьюи, Д. Психология и педагогика мышления / пер. с англ. Н.М. Никольской / Д. Дьюи. М.: Лабиринт, 1999. — 192 с.

.. Поддъяков А.Н, Исследовательское поведение: стратегии познания, помощь, противодействие, конфликт / А.Н. Поддъяков. М.: Б.и., 2000. -266 с.

6. Савенков А.И., Маленький исследователь. Как научить дошкольника приобретать знания / А.И. Савенков. Ярославль: Академия развития, 2002.-160 с.

. Холодная М.А. Психология понятийного мышления: От концептуальных структур к понятийным способностям. М.: Изд-во "Институт психологии РАН", 2012. — 288 с.

. Шадриков В. Д. // Прикладная психология. 2000. — № 1. — С. 1-15.

Substantiates the view that the problems of research ability is actively developed in research and was reflected in the practical training. Presented by the definition of "research ability". It is shown that in early childhood is laid fundamentals of research ability.

Keywords: ability, research ability, preschool age, research activity, research behavior.

Нужна качественная работа без плагиата?