Зміни, щo тривaлий чaс відбувaються в пoлітичній, сoціaльній тa eкoнoмічній сфeрax життя укрaїнськoгo суспільствa мaють глибoкий вплив нa стaнoвищe усіx вeрств нaсeлeння тa є причинoю зaгoстрeння низки склaдниx сoціaльниx прoблeм. Вoни тoркнулися і шкoли, як сoціaльнoгo інституту суспільствa. Сьoгoдні всe більшoї aктуaльнoсті нaбувaє псиxoлoгo-пeдaгoгічнa робота з учнями, які є вразливими у спілкуванні з однолітками та дорослими, мають низький рівень комунікативного потенціалу, не пристосовані до співпраці з класом, відтак набувають низького статусу у колективі і залишаються поза увагою школярів та учителів. Не виключено, що цей статус супроводжуватиме згодом дорослу особистість протягом усього життя, стане перешкодою у реалізації професійного та сімейного самовизначення, провокуватиме певну ізоляцію. Суспільство ж як цілісна система обєктивно зацікавлена у тому, щоб кожен його структурний елемент виконував суспільно важливі функції. У результаті особи, що не відповідають вищевказаним вимогам залишаються осторонь, на узбіччі життя. Подолання явища низькостатусності серед членів учнівського колективу є одним із основних завдань у педагогіці і важливою соціальною проблемою.
На наш погляд, негативний досвід, якого набуває дитина у шкільні роки є основною причиною низькостатусності та дезадаптації особистості у майбутньому. У подальшому це впливає на світосприйняття, рівень життєвої активності, професійне самовизначення, ставлення до морально-етичних цінностей та соціальних проблем. Учні із низьким статусом у класі особливо гостро відчувають потребу у спілкуванні та розумінні серед дорослих та однолітків.
Аналіз циклу дисциплін загально професійного та практичного спрямування у вищих навчальних закладах свідчить, що питанню підготовки майбутніх учителів до роботи із низькостатусними учнями приділяється недостатня увага. Тому відчувається дефіцит кваліфікованих педагогів, які б могли працювати з даною категорією учнів, що постійно зростає.
Статус, за словником психолого-педагогічних термінів за редакцією В.І. Войтка, — це становище, яке посідає індивід серед інших людей чи груп. Статус відбиває визнання чи невизнання, повагу чи неповагу, симпатію чи антипатію, якими користується особа у референтній групі, відображає ступінь відповідності якостей вольової поведінки індивіда груповим нормам і вимогам. Уявлення про статус формується в особистості як реакція на ставлення до неї членів групи, колективу в різноманітних ситуаціях їхньої сукупної діяльності [4, с.181].
Притаманність певного статусу істотно відбивається на емоційних станах учня: високому або задовільному статусу сприяє підвищення активності. Низький статус породжує астенічні почуття, що призводить до зниження мотивації діяльності і виникнення конфліктних взаємин з членами учнівського колективу [2, с.82]. Тому першочерговим завданням вчителя є зміна низького статусу учня у колективі. Це сприятиме розвитку його потенціальних можливостей у правильне русло, відкриттю перспектив успіху, розширенню арсеналу навичок і вмінь, забезпеченню активного вираження особистісної індивідуальності і проявлятиметься у позитивному функціонуванні найкращих рис, — відповідальності, допитливості, дружелюбності, працелюбності, наполегливості, ініціативності, ерудиції, креативності, моральності.
Проблему низькостатусності в шкільному середовищі вчені розглядають в різних аспектах. Зокрема, низький статус як результат девіантної поведінки учня досліджували: О. Вознесенська, С. Чирук; особливості взаємозвязку «Я-концепції» та статусу учня у класі — С. Олійник; вплив батьків на сприймання соціальних обєктів, самооцінку та статус підлітка розглядали: Г. Андрєєва, А. Донців, Дж. Хохберг, А. Реан; психологічні особливості агресивної поведінки девіантних підлітків — О. Чайковська; соціально-психологічні засоби корекції особистості школярів із соціально-дезадаптованою поведінкою — А. Лучинкіна; педагогічні умови профілактики девіантної поведінки школярів загальноосвітніх навчальних закладів — В. Афанасьєва, А. Плєшакова.
Виникнення процесу дезадаптації учнів у класі, що призводить до зміни статусу, більшість дослідників повязують з негативними чинниками, які порушують нормативний перебіг процесу соціалізації учня. Серед них виділяють наступні: неефективна організація педагогічного процесу в школі (Ш. Амонашвілі, О. Дусавицький); порушення у спілкуванні з однолітками, батьками, педагогами (Л. Божович); порушення міжособистісних стосунків, впливів і взаємовпливів у класі і школі (Г. Андрєєва, І. Блонський, Г. Балл); проблеми шкільних колективів та їх особливості (Л. Уманський, Я. Коломінський, О. Лутошкін).
Концептуальний зв’язок між рівнем розвитку класу та рівнем досягнення статусності учня у ньому досліджували А.В. Петровський, Л.Е. Орбан-Лембрик.
Низький статус у шкільному колективі педагоги та психологи співвідносять з різними чинниками і проявами характеру. Я. Гошовський, М. Чуносов причини низькостатусності вбачають у нестачі любові в колі сімї, дефіциті комфорту, опіки, що веде до появи депривації, асоціальної поведінки, яка завдає шкоду суспільству та окремим його представникам; Г. Єльнікова порушення рівня статусності в учнівської молоді вбачає у неефективності навчально-виховного процесу, який потребує суттєвої корекції; А. Личко розглядає акцентуації характеру, які при дії психогенних факторів порушують адаптаційні девіації у поведінці учня, наслідком чого є низький статус у класному колективі; С. Олійник стверджує існування тісного взаємозвязку між «Я-концепцією» та статусом учня у класі, оскільки ровесники постають референтним соціальним оточенням. Особливості «Я-образу» призводять до певного соціометричного статусу особистості і, навпаки, статус у класі сприяє формуванню відповідної «Я-концепції». Дослідник акцентує увагу на тому, що завищена самооцінка притаманна низькостатусним підліткам, а занижена — властива для дітей із високим статусом [3, с.34] Проте, це не зовсім так, оскільки занижена самооцінка може бути характерна для дітей і з низьким статусом.
Проаналізована нами психолого-педагогічна література засвідчує значний інтерес науковців до проблеми низького статусу учня у колективі. Проте на сьогодні відсутні дослідження з підготовки майбутніх учителів до роботи з даною категорією учнів. Варто також зазначити, що не сформульовано визначення сутності явища низькостатусності, не досліджено педагогічні умови, за яких буде розвязано проблему низькостатусності учня в колективі.
Вирішення цього питання можливе з допомогою професійно і якісно підготовлених педагогів з новим баченням сутності навчально-виховного процесу, який буде спрямований не на накопичення великого багажу знань, а на розвиток особистості учня, його адаптацію до умов навколишнього середовища. Першочерговим є встановлення концептуальних підходів до вивчення даного явища, розробка методики підготовки майбутніх учителів до роботи із низькостатусними членами учнівського колективу.
На нашу думку, необхідним у процесі подолання феномену низькостатусності стане дотримання наступних педагогічних умов:
єдності когнітивного, мотиваційного, діяльнісно-оцінного компонентів підготовки майбутнього вчителя до роботи з низькостатусними членами учнівського колективу;
знаково-контекстного навчання як необхідної умови у підготовці вчителя до роботи із низькостатусними членами учнівського колективу;
створення та розвязання ситуацій, які б відображали проблематику явища низькостатусності.
Проаналізувавши дослідження науковців щодо визначення сутності явища низькостатусності учня у колективі та впливу його наслідків на подальше життя особистості, можемо зробити висновок, що дане питання варто віднести до ряду соціально-педагогічних проблем. Провідну роль у наданні певного статусу учневі відіграє шкільне оточення, у якому дитина набуває досвіду соціалізації, згодом копіюючи його у доросле життя. Особливості самовизначення особи залежать від її статусу в малій групі. Педагогічний аспект цього явища полягає у тому, що визначення особливостей статусності учня, подолання перешкод на шляху до підвищення статусу серед однолітків робить можливим позитивний психолого-педагогічний вплив на окремих учнів та групу в цілому.
низькостатусний учнівський колектив учитель
Список використаних джерел
1. Ельникова Г. Социальное аутсайдерство молодежи: проблемы дтагностики и регулирования // Научные ведомости Белгородского гос-го университета. Серия: Философия. Социология. Право. — 2008. — Т.4. -№ 3.
. Кроник А. Межличностное оценивание в малих группах // А. Кроник. — К.: Наук.думка, 1982. — 82с.
. Олійник С. Психологічні особливості взаємозвязку «Я-концепції» та статусу підлітка у групі // Вісник Камянець-Подільського національного університету імені І. Огієнка. Серія: Психологічні науки. Випуск 2. — 2009. — С.34.
. Психологічний словник за ред. В.І. Войтко. — К.: Вища школа, 1982. — С. 181 — 182.
Нужна качественная работа без плагиата?
